Меню сайту
Форма входу
E-mail:
Пароль:


   
Пункт доступу громадян до інформації органів державної влади

Офіційний сайт Солом\'янської районної в м.Києві державної адміністрації




Система Orphus
Бажан Микола Платонович

Бажан Микола Платонович

Бажа́н Мико́ла Плато́нович (9 жовтня 1904, Кам'янець-Подільський — 23 листопада 1983, Київ) — український письменник,філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР (з 1951 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 року),заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964 року), народний поет Узбецької РСР.

Депутат Верховної Ради СРСР 2—5 скликань (у 1946—1962 роках) і Верховної Ради УРСР 6—9 скликань. Член ЦК КПРС. На XVII—XIX і XXI—XXV з'їздах Компартії України обирався до складу ЦК КПУ. У 1943—1949 роках був заступником голови РНК (Ради Міністрів) УРСР.

Біографія

Народився Бажан 26 вересня (9 жовтня) 1904 року в місті Кам'янці-Подільському, але його юнацькі роки пройшли в Умані. Йогобатько, Платон Артемович Бажан, був військовим топографом[1].

У 1923 році, після закінчення Уманського кооперативного технікуму, переїжджає до Києва, де навчається спочатку в кооперативному інституті, а потім в інституті зовнішніх зносин.

Перший вірш Бажана було опубліковано в «Жовтневому збірнику панфутуристів», який вийшов у світ в 1923 році в Києві. У 1926 році в Харкові виходить перша книга поета — «Сімнадцятий патруль», присвячена героїці громадянської війни.

Поступово Бажан формує свій власний експресіоністічно-бароково-романтичний стиль і охоплює широке коло тем української історіїта сьогодення. Його твори «Будівлі» (1924), «Гетто в Умані» (1928), «Розмова сердець», «Дорога» (1930) стали сенсацією вукраїнській літературі того часу. Велика історична поема «Сліпці» вважається творчою вершиною Миколи Бажана.

Талановитий поет привернув увагу радянської влади. Його творчість починає засуджуватися в літературних журналах, періодичній пресі. Наприклад, у виданні «Червоний шлях» у 1934 році говорилося:

«Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломного пункту в своїй творчості».

Протистояння з владою поет не витримав.

У середині 1930-х років відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості М. П. Бажана. Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння соціалістичного будівництва і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х років повні лестощів і вихваляння радянському ладу і його вождям («Товариш стоїть в зореноснім Кремлі» (1932), поема-трилогія про Кірова «Безсмертя» (1935—1937), поема «Клич вождя» (1939)).

У 1940 році М. П. Бажан вступає у ВКП(б). Свою літературну діяльність до кінця життя він буде поєднувати з активною державної та громадською роботою.

У період радянсько-німецької війни — у діючій армії, був редактором газети «За Радянську Україну». Широку популярність придбав його вірш «Клятва» (1941). У 1942 році пише поему «Данило Галицький». У 1943 році публікує книгу «Сталінградський зошит» (Сталінська премія, 1946), а в 1948 році — цикл «Англійські враження» (Сталінська премія, 1949). У книзі «Біля Спаської вежі» (1952) оспівав віковічну дружбу російського та українського народів.

У 1960—1970-х роках продовжував активну літературну діяльність. З друку виходять його збірки «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964) та «Нічні роздуми старого майстра» (1976) .

Автор літературно-критичних творів «Дружба народів — дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962).

У 1953—1959 роках — голова правління Спілки письменників України, у 1957—1983 роках — головний редактор Головної редакціїУкраїнської Радянської Енциклопедії. За ініціативою і під керівництвом М. П. Бажана видана Українська Радянська Енциклопедія в 17-ти (1959—1965) і 12-ти (1977—1985) томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1-6, 1966—1968), «Шевченківський словник»(1978). Один з авторів гімну УРСР та перекладу на українську мову гімну СРСР.

 

 

 Надгробок Миколи Бажана

Жив у Києві. Помер 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 2). Автори надгробного пам'ятника — скульптор І. В. Макогон, архітектор О. К. Стукалов[2].

Переклади

М. Бажану належать переклади поем Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937), Алішера Навої «Фархад і Ширін» (1947),Давида Гурамішвілі «Давитіані» (1949), віршів О. Пушкіна, В. Маяковського, С. Чіковані , Ю. Словацького, Ц. Норвіда, Я. Івашкевича, Р. М. Рільке та інших.

Премії і нагороди

Лауреат:

  • Ленінської премії (1982);
  • двох Сталінських премій (1946, 1949);
  • Державної премії УРСР (1971);
  • Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1965);
  • Державної премії Грузинської РСР імені Ш. Руставелі (1937).

Нагороджений п'ятьма орденами Леніна (31 січня 1939, 9 жовтня 1954, 24 листопада 1960, 8 жовтня 1964, 27 вересня 1974),орденом Червоного Прапора (194?), двома орденами Трудового Червоного Прапора (23 січня 1948, 28 жовтня 1967), медалями.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 вересня 1974 року за великі заслуги в розвитку радянської літератури, активну громадську діяльність та у зв'язку з 40-річчям з дня утворення Спілки письменників СРСР Бажанові Миколі Платоновичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Пам'ять

  меморіальна дошка

Ім'ям Миколи Бажана названо проспект у Києві, вулиці в багатьох містах України. У будинку (вулиця Терещенківська, 5), де жив Микола Бажан відкрито літературно-меморіальний музей-квартира письменника; на фасаді будинку в 1984 році встановлена ​​меморіальна дошка (бронза, барельєфний портрет; скульптор І. В. Макогон, архітектор О. К. Стукалов)[3]. В Солом'янському районіКиєва ім'я Миколи Бажана носить бібліотека.

Також меморіальна дошка (скульптор Я. Скакун) встановлена ​​25 жовтня 1988 року в місті Кам'янець-Подільському на будинку (вулиця Лесі Українки, 28), де народився і провів дитячі роки поет.

Ім'я Миколи Бажана носять середні школи № 11 міста Умані та № 25 міста Кам'янець-Подільського, де відкрито музей поета. У Кам'янець-Подільському національному університеті встановлена ​​стипендія імені М. П. Бажана.

 

 

 ювілейна монета

26 липня 2004 року монетний двір України випустив в обіг накладом 30 000 штук ювілейну монету номіналом 2 гривні із нейзильберу із зображенням М. П. Бажана (автори ескізів — Б. Груденко, Н. Кочубей, автори моделей — В. Атаманчук, Р. Чайковський)[4].

Примітки

  1.  за неперевіреними чутками генеральського рангу
  2.  В. О. Жадько. Український Некрополь. Київ. 2005. IBSN 966-8567-01-3. стор. 119
  3.  Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією Кудрицкого А. В. — Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  4.  Сайт Національного банку України

Перелік творів

  • «Сімнадцятий патруль»,
  • «Будівлі» (1924),
  • «Гетто в Умані» (1928),
  • «Розмова сердець» (1930),
  • «Дорога» (1930)
  • «Сліпці» (поема)
  • «Товариш стоїть в зореноснім Кремлі» (1932)
  • «Безсмертя» (поема-трилогія, 1935—1937)
  • «Клич вождя» (поема, 1939)
  • «Клятва» (1941)
  • «Данило Галицький» (поема, 1942)
  • «Сталінградський зошит» (1943)
  • «Англійські враження» (1949)
  • «Біля Спаської вежі» (1952)
  • «Італійські зустрічі» (1961)
  • «Чотири розповіді про надію» (1967)
  • «Уманські спогади» (1972)
  • «Політ крізь бурю» (поема, 1964)
  • «Нічні роздуми старого майстра» (поема, 1976)
  • «Дружба народів — дружба літератур» (критика, 1954)
  • «Люди, книги, дати» (критика, 1962)

Використана література

  • Голубєва З. С. Микола Бажан: Нарис творчості. — К.: Дніпро, 1984. — 207 с.
  • Карбований слів володар: Спогади про Миколу Бажана. — К.: Дніпро, 1988. — 520 с.
  • Костенко Н. В. Микола Бажан: Життя, творчість, особливості віршостилістики. — К., 2004. — 382 с.
  • Лавріненко Ю. Українське слово. — Т. 2. — К., 1994.
  • Про Миколу Бажана: Літературно-критичні статті, есе. — К.: Рад. письменник, 1984. — 335 с.
  • Про що змовчали біографи Миколи Бажана // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 32—49.
  • Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. 



Виділіть орфографічну помилку та натисніть Ctrl+Enter