Меню сайту
Форма входу
E-mail:
Пароль:


   
Пункт доступу громадян до інформації органів державної влади

Офіційний сайт Солом\'янської районної в м.Києві державної адміністрації




Система Orphus

Місто5

Місто5
Місто5

 

Фронтовик ХХ і … ХХІ століття

   Є у цьому світі особливі люди, яких і у 85 важко застати вдома! Все їх цікавить, все хвилює, всім вони хочуть допомогти... Таке діяльне життя - справжній дарунок від Бога, і Адріан Галябарник надто цінує у кожному своєму дні можливість зробити бодай маленьку, але гарну й потрібну справу. До речі, впродовж більш як двохгодинної нашої розмови він декілька разів повторив фразу, зазвичай притаманну юним людям або неперевершеним романтикам: «Людина може багато, а точніше - людина може все!» Це - не лише красива й оптимістична фраза, його життєве кредо, а ще й висновок, до якого він дійшов за довгі роки свого життя. Бо такою натурою від природи обдарований: діяльною, рішучою, життєлюбною.

 

 

   Він і досі, як і двадцять, тридцять, сорок років тому, виступає перед учнями шкіл, студентами, жителями міс­та. А ці липневі дні навівають особливі спогади ветера­нові, адже саме в цей час сімдесят один рік тому три­вали виснажливі бої за Київ, у яких брав участь і він, тоді ще п'ятнадцятирічний хлоп­чисько... Розповідає Адріан Прокопович всі складні істо­ричні деталі тих боїв за Київ, а люди все дивуються: «Як могла втримати їх пам'ять людини?».

   Впродовж 30 років Адрі­ан Галябарник є Головою Ради народного ополчення міста Києва. Ой, як же порід­шали ряди його товаришів за цей відтинок часу: якщо у 1941 році народне ополчення складало 34 тисячі бійців, а в 1982 році на обліку перебува­ло 768, нинішнього року їх ли­шилося всього 26. Старенькі, щоб не сказати старесенькі, ці люди, але який дух опти­мізму й життєрадісності вони часом випромінюють! Адріан Прокопович розповідає:

— З моменту набрання чинності Закону України «Про статус ветеранів війни, га­рантії їх соціального захисту» з 01. 01 .1994 року народні ополченці мали статус учас­ника війни. З 01.01.2008 року до згаданого Закону внесені зміни, відповідно до яких осо­би, що у складі формувань народного ополчення брали участь в бойових діях, набу­ли статусу учасників бойових дій - це підсилило соціальний захист ветеранів-ополченців.

   ... Яким же юним він був, коли над світом нависла зло­вісна хмара Другої Світової війни! Війна поставила крап­ку в його радісному й без­турботному житті. До того, як вона почалася, він жив як у справжньому раю, а тут від­разу - пекло... У розкошах прекрасної київської приро­ди, серед люблячих рідних, він прожив п'ятнадцять сво­їх щасливих літ. На той час Адріан Галябарник закінчив 7 класів неповної середньої школи і збирався вступити до авіаційної школи.

   Досі в деталях пам'ятає той ранок.

- Ми завжди ранесенько, лише сонце встало, виганя­ли з бабусею корів на пашу. Так було і 22 червня 1941 року. Раптом побачили, як з боку Сталінки над аеродром «Пост-Волинський» (так тоді називався аеродром «Київ») летіли літаки... До війни міс­цевість, де я народився, на­зивалась Олександрівською Слободою, — розповідає Адріан Прокопович. — А ву­лиця, де, як кажуть, закопа­но мій пуп, називалась Гоголівською. Після війни її перейменували на вулицю Зої Космодем'янської. Олександрівська Слобода була названа так на честь 50-річчя відміни кріпосного права ца­рем Олександром II. Це була дивовижно красива місце­вість, де влітку відпочивав увесь Київ, а взимку вона перетворювалася на гірську Швейцарію... У кожного, хто жив в Олександрівській Сло­боді був садок вишневий коло хати, хрущі над вишня­ми гули... Єдиною прикрістю були хіба що костопальні, на яких спалювали кістки з м'ясокомбінатів на спеціаль­не вугілля для цукрової про­мисловості... Та коли зацві­тали садки, їхній розкішний аромат перекривав сморід костопалень... Місцевість була настільки красива, що сюди влітку приїздили від­почивати не лише кияни, а й жителі Москви, Чукотки Са­халіну. Для них місцеві жителі виділяли кімнати, які зовсім недорого здавали в оренду. Для них на базарі за зовсім невисокими цінами продава­ли прекрасні фрукти з місце­вих садів...

   О, як же вабило його небо! Ветеран розповідає, що іще хлопчам знав усі мо­делі літаків, які приземлялися на місцевому аеродромі: 1-16, 1-153 («Чайки»), а ще секретні літаки СУ-2 й довоєнні штур­мовики М-5... Він умудрявся все зробити для того, аби ви­вчити їх зблизька... Настирне бажання й винахідливість ро­били своє: він іноді набирав у пазуху вишень і пропонував їх черговому, аби той пропустив на територію аеродрому...

 

Тетяна НЕТУДИХАТА

 



Виділіть орфографічну помилку та натисніть Ctrl+Enter