Меню сайту
Форма входу
E-mail:
Пароль:


   
Пункт доступу громадян до інформації органів державної влади

Офіційний сайт Солом\'янської районної в м.Києві державної адміністрації




Система Orphus

Місто17

Місто17
Місто17

 

Порадниця у великому місті

      …так склалося, що все своє життя вона ходить по одних і тих же вулицях. як приїхала на вулицю Городнянську, аби вступати до медичного училища, так і сьогодні борщагівські вулиці є рідними для цієї незвичайної жінки.

      Чим же не схожа Лариса Павлівна на інших людей? Винятковою її якістю, як мені здалося, є відданість процесу самого життя. Для неї є чужим відсторонений погляд на світ, на себе, на своїх близьких. Схоже, що вона володіє універсальною формулою Буття: тут і зараз і – все! Можна скористатися й іншими словами, які можна було б означити як девіз її життя: якщо жити – то жити! чи такими: якщо любити – то любити! Від неї ви не почуєте жодної скарги на місцеву чи державну владу, нарікань, незадоволення й того, що зветься песимістичним світосприйняттям. Ця жінка вміє творити – неначе пісню! – кожен свій день. А від неї отримують наснагу ті, хто поряд: рідні, близькі, друзі, численні відвідувачі Центру юнацької та дитячої творчості. отакий живий фонтан оптимізму, відданості людям, щирості й доброти.

     Ким лише не працювала Лариса Павлівна у своєму житті! Починала з лаборанта в Інституті педіатрії й гінекології. Потім працювала в поліклініці медмістечка. А далі пішли педагогічні й громадські посади: коли вступила до педагогічного інституту, то працювала піонервожатою в рідних Сокиринцях на Вінниччині. Згодом переїхала до Києва і викладала російську літературу; паралельно була піонервожатою. В той час її обрали депутатом районної Ради жовтневого району, де молодий педагог виконувала обов’язки секретаря постійної комісії з освіти. Далі була робота в загальноосвітній школі № 54 на посаді заступника директора з виховної роботи. А скільки довелось перехвилюватись, коли призначили на посаду інспектора шкіл з охорони дитинства. Ця робота вимагала неабиякого вміння розуміти, влаштовувати, сприяти кращій долі і дітей, і дорослих. А коли з’явився Закон «Про органи і служби та спеціальні установи в Україні», Ларису Павлівну кожан призначили на посаду начальника служби у справах неповнолітніх тодішнього жовтневого району. Тепер вона працює педагогом-організатором Центру дитячої та юнацької творчості на Відрадному.

     Повертаючись до розмови про посади, найперше слід зазначити, що для Лариси Павлівни вони ніколи не були самоціллю. Ця жінка завжди прагне бути корисною людям, завжди є діяльною. Так почалося ще з юності, коли Ларису декілька років підряд обирали комсоргом школи. Так, їй усе в житті цікаве, та надто – люди. Тож з усіх вмінь і обдарувань найвищим є оце: талант бути Людиною на землі. Він вищий за кар’єрні досягнення, бо дарує бадьорість духу, впевненість у своїх силах, зрештою – почуття щастя.    

     …Вона може багато розповідати про своїх незабутніх батьків. Яке коріння – таке й насіння! Згадує, як її десятирічну маму вивозив у поле батько і казав: «оце поле, Тоню, ти повинна зорати до вечора!» А через багато десятиріч і її доньці Ларисі довелося лишитися наодинці з великим ланом. Те все відбувалося в радгоспі «шпитьківський», шефство над яким у ті роки брала тодішня жовтнева райадміністрація. Тож впродовж довгих десяти років Лариса Павлівна виїздила туди доглядати капусту. Сьогодні згадує ті роки й дивується: «І як могла все встигати: обробляти 30 рядків по 800 метрів довжиною?!» А ще ж відповідальна робота, діти… колеги Лариси Павлівни й колоритніші епізоди з її життя пригадують. одразу після чорнобиля повезла Лариса кожан 400 дітей до Харкова. Яким же було їхнє здивування, коли побачили її біля ночов, де вона, відповідальна офіційна особа, прала дитячі речі. Так вимагала ситуація, так підказувало їй діяти добре жіноче серце.  

     Вона любить згадувати свою маму, Антоніну Федорівну, яка 40 років пропрацювала вчителькою молодших класів.

— Мама була в селі за порадницю: хто тільки і з якими складними проблемами не приходив до неї ! Всіх вислуховувала, всім допомагала. Була напрочуд відкритою й доброю людиною.

     Донька ж тієї славної жінки – Лариса – є нині порадницею у нашому великому місті. Служити людям – потреба її душі. Якось посеред ночі сусідка з верхнього поверху подзвонила їй у двері і попросила: «Мого сина забирають у лікарню. Я сама боюся їхати…». Вона поїхала: як інакше? А от недавно двірник не встигала впоратися зі снігом. Лариса Павлівна і їй допомогла: ретельно розчистила під’їзд…

 

Тетяна НЕТУДИХАТА



Виділіть орфографічну помилку та натисніть Ctrl+Enter