Меню сайту
Форма входу
E-mail:
Пароль:


   
Пункт доступу громадян до інформації органів державної влади

Офіційний сайт Солом\'янської районної в м.Києві державної адміністрації




Система Orphus

місто32

місто32
місто32

 

Між хмаринками

      Неподалік Севастопольської площі на Чоколівському бульварі є незвичайний будинок. Чому незвичайний? - запитаєте. А тому, що він збудований фахівцями у 50-ті роки на замовлення військових пілотів. А ще в цьому будинку проживає і незвичайна людина - колишній військовий льотчик-штурмовик Євген Нечипоренко, який у свої 90(!,) зберіг почуття любові до життя і вчить нас любити це життя

 

     ...Ми сидимо з Євге­ном Мусійовичем у світлій і охайній кухні, на стіні го­динник - який через кожні півгодини відлічує новий час. А ми переносимось на 70 років назад - у 43-й, на Західний фронт, де ніс нелегку ношу військового наш сьогоднішній ювіляр - Євген Нечипоренко.

     Добре запам’ятався йому липень 43-го, коли на своєму бойовому літаку вщент розбомбив усі воро­жі бліндажі і завдяки цьому наземні радянські війська змогли просунутись впе­ред. За цей бій отримав орден «Червоної Зірки». Були й інші бойові вильо­ти. З-поміж них особливий – серпневий – який ледь не завершився трагічно для Євгена.

     Після виконання завдан­ня, коли до лінії фронту зали­шалось якихось 10 кілометрів 20-річний Євген побачив, що німецька зенітка зачепила його літак й мотор почав ро­бити перебої. В думках було одне - дотягнути до своїх. Пам’ятає, як сідав літаком на верхівки дерев у брянському лісі, як до нього приїхала «по­луторка», як підбігали люди у військовій формі. Тоді все закінчилося добре. І бойове завдання - підтвердити, чи просуваються колони проти­вника по Варшавському шосе - було виконано. Вже на дру­гий день Євген з парашутом відбув до свого 189-го Гвар­дійського штурмового авіа­ційного Брестського полку, у якому, власне, і ніс нелегкі воєнні будні: від Калуги до Бреста. А далі була Польща. В одному з повітряних боїв Єв­гена Нечипоренка було тяжко поранено – передбачалась ампутація ноги. Здавалось, в одну мить все могло закін­читись... Як же літати?! Та на життєвому воєнному шляху нашому герою зустрівся Фе­дір Колесников, головний хі­рург шпиталю №2922, який зробив неможливе - зберіг обидві ноги.

- Ми робили свою справу в небі, а такі лікарі, як Фе­дір Колесников - на землі. Ця людина пройшла через всі воєнні лихоліття: шпи­таль, полон, підпілля. За­вдяки йому я ще й після війни понад десять років піднімався в небо. В небо, між хмаринки...

     Після демобілізації Єв­ген Мусійович ще більше 30 років присвятив себе кінофікації - був директо­ром кінотеатру «Супутник», згодом його запросили очолити й кінотеатр «Київ». Вже за свою цивільну пра­цю отримав орден «Друж­би Народів». У ті часи кіно­театри були популярними: проводились фестивалі, творчі вечори з відомими радянськими акторами. Я пам’ятаю, як складно було придбати квиток на останній сеанс, його потрібно було ку­пляти заздалегідь. В Євгена Мусійовича є улюблена кіно­стрічка - «Біле сонце пустелі» й улюблений актор - Леонід Биков.

     Наша розмова підходи­ла до кінця, з вікна квартири видно, як по Чоколівському бульвару снували машини. А колись тут, - ділиться Євген Мусійович, - буяли сади...

 

Наталя КИР’ЯНОВА 



Виділіть орфографічну помилку та натисніть Ctrl+Enter