Меню сайту
Форма входу
E-mail:
Пароль:


   
Пункт доступу громадян до інформації органів державної влади

Офіційний сайт Солом\'янської районної в м.Києві державної адміністрації




Система Orphus

Місто33

Місто33
Місто33

 

Все починається з любові…

     Якщо одна-єдина клітина людського  тіла є цілим мікроскопічним Всесвітом, то що говорити про весь людський  організм?.. Тут стільки загадок, таємниць,непередбачуваності. Можливо, саме тому в медицині часом трапляються дива, що суперечать будь-яким правилам чи і постулатам. Так було і з Тетяною Аношиною - кандидатом медичних наук, завідуючою  гінекологічним відділенням Київської  міської лікарні №6.

 

 

     …Був звичайний робочий день. Раптом лікареві стало недобре. Аби розібратися, у чому справа, Тетяна Мико­лаївна звернулася до коле­ги... Розмова перервалася: з відділення зателефонували і попросили терміново при­йти, аби надати допомогу пацієнтці в критичному стані. Лікар забула про власне са­мопочуття, взялася за опе­рацію. Вона вийшла пере­можницею - пацієнтку було порятовано. Та й з нею самою трапилося диво: недуга від­ступила...

     Можливо, так мужня жін­ка була винагороджена ви­щими силами за високу жер­товність.

     Чи знала юна дівчинка Таня у 12-річному віці, яке життя її чекає ? Річ у тім, що вже тоді вона твердо ви­рішила стати лікарем. І неякої небудь спеціальності, а саме лікарем-хірургом. Ді­вчинці хотілося рятувати лю­дям життя. Як же вмовляли доньку тато й мама: безсонні ночі, ненормований робочий день, тяжкі ситуації з хвори­ми. Донька не відступала від своєї мрії. Звідки ж з’явилося у неї те велике бажання ліку­вати людей, а точніше - ряту­вати їм життя?

-         У зовсім юному віці я прочитала книгу «Лист до сина», - розповідає Тетяна Миколаївна. - Її автор, прак­тикуючий хірург, написав у формі листів невеликі нариси про медицину, про особли­вості роботи лікаря-початківця. Він показував далеко не райдужний бік діяльності хірурга, аби відмовити свого сина обирати такий життє­вий шлях. Та щира розпо­відь автора мене ще більше ствердила у бажанні стати лікарем.

     А ще Тетяна Аношина стверджує, що її бажання стати лікарем народилося з почуття любові - до життя і до людей.

-         Людям потрібно спів­чувати, потрібно їх жаліти, - розповідає лікар. - Та най­головніше: людей потрібно любити!

     ...Нині вона керує гінеко­логічним відділен­ням, що цілодобово 7  днів на тиждень при­ймає тяжкохворих  жінок, які мешкають; у нашому районі. Діагнози, з якими потрапляють пацієнтки у відділення, найрізноманітні­ші: це і загроза переривання вагітності, і позаматкова ва­гітність, кровотечі, запален­ня... Одне слово, це ті невід­кладні стани, які не можуть чекати до ранку...

     Завідуюча відділенням часто сама стає за операцій­ний стіл, аби порятувати хво­ру. При цьому щоразу дякує головному лікареві клініки Вадиму Крижевському.

-         Саме завдяки цій пре­красній людині і спеціаліс­ту високого класу у нашому відділенні з’явилося новіт­нє обладнання, ми почали освоювати нові технології, які доступні жінкам у всьому ци­вілізованому світі. Якщо рані­ше всі операції виконувалися звичайним розрізом, то в ни­нішньому році у 90 відсотках випадків проводимо операції без розрізу. Зазвичай уже через добу жінка може йти із стаціонару, а через тиждень виходити на роботу. Раніше період одужання тривав при­близно місяць.

      ...Для того, щоб освої­ти нове обладнання, Тетяна Аношина багато навчалась. Тривалий час її вчителем був Сергій Майдан, завідуючий відділенням урогінеколо­гії госпіталю прикордонних військ. Впродовж півроку вона їздила в його клініку в операційні дні, аби подиви­тися, як проходять операції на новітньому обладнанні. Непросто це було здійснити: вдома чекав на маму крихіт­ний Миколка, її третя дитина, а вона, перебуваючи у де­кретній відпустці, викроюва­ла час для навчання.

     Пізніше відвідала про­фільні клініки Іспанії, Німеч­чини, Франції. Нині дотриму­ється твердого переконання: лікар мусить навчатися за­вжди! І не лише конкретним медичним технологіям - за­вжди він має розвивати свою сердечність - ту якість, без якої неможливо досягти результату у жодній галузі медицини. Адже не можна зводити проблеми людсько­го організму винятково до тілесних, часто порятунком для людини є особливе став­лення до її душі. Зцілюється душа, зміцнюється віра - одужує й тіло.

-         Чи ж на Заході, де вам вдалося неодноразово побу­вати, таку уже й велику увагу приділяють людській душі? - запитую у своєї співбесідни­ці. А вона, втаємничено по­сміхаючись, стверджує:

-         Так, там немає такого - душевного - ставлення до пацієнта. Мабуть, тому що там немає слов’янської душі, яку потрібно зігріти!

     ...Матері важко уявити, що можна не бачити своїх дітей вранці - коли просина­ються, протирають оченята... І ввечері - коли вже заснули... Тетяні Миколаївні також: вона так би хотіла поспілкуватися з ними вранці, пригорнути, а перед сном почитати казоч­ку... Але ж робота у неї така...

     Хвалити Бога, її обов'яз­ки взяла на себе матуся: вона самовіддано допома­гає доньці виховувати дітей. А, можливо, навіть і не вона сама, а добрі небесні сили приходять на поміч. Так ста­лося, що у знак вдячності пацієнти власноруч виготов­ляють для неї ікони - хто ви­шиває бісером, хто витесує з дерева... Люди зворушені жертовністю лікаря і її ви­соким професіоналізмом - саме завдяки Тетяні Аношиній багато людей у цьому світі стали щасливими: комусь порятувала життя, хтось до­чекався довгожданного ди­тяти... Цілком можливо, що ті високі духи, зображені на іконах, допомагають ростити і оберігати її власних дітей...

 

Тетяна НЕТУДИХАТА



Виділіть орфографічну помилку та натисніть Ctrl+Enter